Консультація для батьків
« Дитина і війна: підтримуємо та заспокоюємо»
Війна приносить в життя дітей втрату, невизначеність, активізує страх та тривогу. Діти втрачають звичну повсякденність та впорядкованість життя. Зазвичай відчуття безпеки та захищеності діти шукають у своїх батьків.
Пропонуємо кілька порад для батьків щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну.
Ситуація 1. Дитина безпорадна
Дитина дошкільного віку не може захистити себе в мирний час, а у стресогенній ситуації під час війни почувається ще більш безпорадною. Тому вона повинна розуміти, що батьки подбають про її безпеку. Для того щоб сигналізувати батькам про свою потребу, дитина може стати незвично тихою або, навпаки, збудженою.
Завдання батьків
* Створіть для дитини комфортні умови, можливість поїсти та попити, відпочити, погратися чи помалювати.
* Допоможіть перейти від спонтанної гри чи малювання про травмівну подію до заняття, що дасть дитині змогу почуватися ліпше та в безпеці. Наприклад, намалювати для бабусі листівку.
* Запевніть дитину, що ви та інші близькі подбаєте про її безпеку.
Приклади дій батьків
* Частіше обіймайте дитину, тримайте її за руки, колихайте, гойдайте на колінах.
* Знайдіть спеціальне місце, де дитина зможе безпечно гратися й перебуватиме під вашим наглядом.
* Запевніть дитину, що перебуваєте в безпеці. Якщо дитина, приміром, увесь час будує будинки з кубиків і збиває їх «бомбами», «градами», запитайте: «Як ти можеш захистити будинки від бомб?». Найімовірніше, дитина побудує подвійні стіни з кубиків і скаже: «Тепер бомби нас не дістануть». Відтак запевніть дитину та поясніть: «Так, це дуже міцна стіна. Ми робимо багато, щоб залишатися в безпеці».
* Повертайте уяву дитину туди, де вона була в безпеці та почувалася комфортно: «Намалюй бабусі листівку, а згодом ми їй подаруємо».
Ситуація 2. Дитина усього боїться
Дитина дошкільного віку може почати боятися залишатися на самоті, ходити в туалет, засинати чи бути далеко від батьків у інших ситуаціях. Дитині потрібно вірити, що батьки зможуть захистити її в усіх ситуаціях, а інші дорослі, наприклад, родичі чи близькі знайомі, завжди їм допоможуть.
Завдання батьків
* Намагайтеся бути спокійними в присутності дитини, не говоріть їй про свої страхи.
* Запевніть дитину, що не залишите її та зможете захистити.
* Нагадайте дитині, що є люди, які допомагають сім’ям залишатися в безпеці. Отже, якщо вам знадобиться допомога, ви зможете її отримати.
* Переконайте дитину, що повернетеся, якщо вам потрібно кудись піти. Уточніть, коли саме будете вдома й повертайтеся вчасно.
* Навчіть дитину ділитися з вами страхами, переживаннями.
Приклади дій батьків
* Стежте за собою, коли говорите по телефону або з іншими людьми, щоб дитина не чула, як ви обговорюєте свої страхи.
* Запевніть дитину, що перебуваєте в безпеці: «Обстріли нам більше не загрожують і багато людей намагається зробити так, щоб з нами все було гаразд».
* Спонукайте не тримати негативні переживання в собі: «Якщо ти злякаєшся, підійди та візьми мене за руку. Тоді я знатиму, що ти хочеш мені щось сказати».
Ситуація 3. Дитина не впевнена, що небезпека минула
Дитина дошкільного віку може почути розмови дорослих або старших дітей, побачити щось по телевізору чи просто уявити, що стресогенна ситуація почалася знову. Дитина вірить, що небезпека близько, навіть якщо воєнні події, про які вона почула, відбуваються далеко.
Завдання батьків
* Поясніть ситуацію багато разів простими словами. Якщо потрібно, робіть це щодня.
* Переконайтеся, що дитина розуміє слова, які ви використовуєте.
* Дізнайтеся, які ще пояснення чи слова дитина чула. Виправте неточності.
* Скажіть дитині, що небезпека не поряд із вами, якщо перебуваєте далеко від місця воєнних подій.
Приклади дій батьків
* Продовжуйте пояснювати дитині, що небезпека минула.
* Намалюйте або покажіть на карті, наскільки далеко перебуваєте від місця, де відбуваються воєнні події: «Поглянь: небезпечно ось тут, а ми з тобою зараз тут — у безпечному місці».
Ситуація 4. Поведінка дитини регресує
Дитина повертається до поведінки, яка властива дітям ранньому віку: смокче великий палець, страждає від енурезу, говорить звуками або складами, хоче сидіти в мами/тата на руках.
Завдання батьків
* Не звертайте надмірну увагу на таку поведінку дитини й зберігайте спокій. Дитина може демонструвати регресивну поведінку тривалий час після війни.
Приклади дій батьків
* Якщо дитина страждає від енурезу, переодягніть її і змініть постільну білизну. Не коментуйте те, що сталося, й не дозволяйте нікому соромити чи критикувати дитину.
* Якщо дитина просить її погодувати, вдягти чи роздягнути — виконайте її прохання.
Ситуація 5. Дитина боїться, що війна почнеться знову
Дитина починає боятися, коли щось її нагадує про війну. Наприклад, коли бачить, чує чи відчуває нагадування про подію, яку пережила.
Завдання батьків
*Поясніть дитині різницю між подією та нагадуванням про неї.
* Захищайте дитину від нагадувань про війну, якщо можете.
Приклади дій батьків
* Заспокойте дитину, якщо вона боїться гучних різких звуків чи світла, що нагадують їй про війну: «Наразі блискає і гримить, але це не означає, що обстріли почнуться знову. Звичайна гроза не може зруйнувати будинки, як бомба».
* Захистіть дитину, якщо можете, від згадок про війну по телебаченню, радіо та в інтернеті. Адже вони можуть зумовити в дитини страх, що війна повториться.
Ситуація 6. Дитина мовчить
Дитина відмовляється розмовляти або їй складно поділитися тим, що її непокоїть.
Завдання батьків
* Допоможіть дитині підібрати слова, щоб висловити емоції, як-от гнів, смуток, хвилювання за батьків, братів, сестер та друзів.
* Не змушуйте дитину говорити, але скажіть, що завжди готові вислухати її та поговорити.
Приклади дій батьків
* Намалюйте смайлики, що символізують різні емоції. Розкажіть про кожен смайлик коротку історію, приміром: «Пам’ятаєш, коли почала звучати сирена й у тебе було схвильоване обличчя, ось таке?».
* Запевніть дитину, що емоції, які вона відчуває, — нормальні: «Діти можуть дуже сумувати, коли їхній будинок зруйнований».
* Подбайте про те, щоб у дитини були іграшки та матеріали для творчості, завдяки яким вона зможе виразити свої емоції. Відтак озвучте емоції, які відіграла чи зобразила дитина, щоб перевірити, як вона почувається: «Це дуже страшний малюнок. Тобі було страшно, коли ти побачила вогонь?».
Ситуація 7. Дитина має проблеми зі сном
Дитина боїться залишатися вночі на самоті або спати одна, прокидається через те, що їй сняться жахіття.
Завдання батьків
*Запевніть дитину, що вона перебуває у безпеці. Проведіть разом більше часу перед сном, займаючись спокійними і тихими видами діяльності.
* Дозвольте дитині спати з неяскравим нічником або недовго спати з вами.
* Поясніть, якщо необхідно, різницю між сном та реальністю.
Приклади дій батьків
* Подбайте, щоб дитина займалася спокійними видами діяльності перед сном. Розкажіть улюблену казку із заспокійливої теми.
* Скажіть дитині перед сном: «Сьогодні ти можеш поспати з нами, але завтра ти спатимеш у своєму ліжечку».
* Запевніть дитину, що їй нічого не загрожує: «Нічні жахіття сняться тому, що ми чогось боїмося, а не тому, що є реальна небезпека».
Ситуація 8. Дитина залишила свою рідну домівку
Прибувши на місце тимчасового перебування, діти стикаються з адаптацією до нових умов.
Завдання батьків
* Організація побуту для себе та дітей.
* Пояснити дитині відмінності («не так, як вдома»).
* Озвучити плани щодо короткострокових і довгострокових ваших планів.
Приклади дій батьків
* Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут зараз безпечно».
* За можливості, повертайте дитину до спілкування з однолітками. Познайомте дитину з її ровесниками, які проживають поруч. Діти можуть програвати з іншими дітьми сценарії військових дій –це є нормальним, та є їх способом проживання цих подій. Вираження агресії в іграх –є типовим способом впоратися з травмуючим досвідом. Діти можуть разом покричати, покидати камінчики у воду, поборотись жартома, але дорослим важливо слідкувати, аби діти не шкодили один одному та не ображали інших.
* Якщо дитина сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати та поплакати, скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені також сумно». Далі допоможіть дитині стабілізуватися, включивши її до звичної для неї/улюбленої активності.
Ситуація 9. Дитина не розуміє, що таке смерть
Дитина дошкільного віку не розуміє, що смерть — необоротна. Дитині властиве «магічне мислення» й вона може думати, що її думки спричиняють смерть. Дитина може дуже сильно переживати смерть близької людини чи домашнього улюбленця.
Завдання батьків
* Поясніть дитині, що таке смерть. Використовуйте конкретні й відповідні віку дитини слова, не давайте хибних надій.
* Не знецінюйте почуття дитини, зумовлені втратою близької людини чи домашнього улюбленця.
* Звертайте увагу на те, що дитина хоче дізнатися. Відповідайте на запитання та цікавтеся, що ще дитина хотіла б знати.
Приклади дій батьків
* Дозвольте дитині взяти участь у релігійних чи культурних обрядах горювання, оплакування.
* Допоможіть дитині знайти спосіб прощатися. Наприклад, намалювати щасливі спогади, переглянути фото й відео на телефоні, запалити свічку.
* Поясніть, що втрата необоротна й сталася не з вини дитини: «Ні, дідусь не повернеться, але ми можемо думати й говорити про нього, згадувати, як весело разом проводили час», «Пожежний сказав, що ніхто не міг врятувати Барсика. Це не твоя провина. Я знаю, ти дуже сумуєш за ним».
Отже, ми не в змозі ізолювати дітей від подій, які відбуваються у нашій країні, як би ми цього не хотіли. Проте, ми можемо розповідати дітям у доступній формі про небезпеки навколишнього світу і вчити способів опанування себе. Тому, зберігайте оптимістичний настрій і дивіться в майбутнє. Пам’ятайте, що ви є силою і підтримкою для своїх дітей, тому маєте бути в ресурсі.
Практичний психолог: О.Ю. Василюк
Консультація для батьків
«Відверто про виховання, або батьківські помилки у вихованні дітей»
Батьки можуть ставитися до дитини як позитивно, так і негативно, це ставлення певною мірою впливає на процес розвитку дитини. Помилки виховання значною мірою пов’язані з негативним ставленням батьків. Тому вам необхідно навчитися уникати його. Далі надана інформація, яка сприятиме розумінню помилок та їх уникненню.
Порушення розвитку
Кожна людина у своєму житті робить певні помилки, ідеальних людей не буває. Припускаються них також і в процесі виховання. Якщо вони разові, то їхні наслідки легко усунути, але якщо вони повторюються знову й знову, то можуть спричинити серйозні й глибокі негативні наслідки. Відомим фахівцем, яка займається класифікацією помилок у вихованні, є психолог Антоніна Гурецька, яка написала книгу «Помилки у вихованні». Згідно з Гурецькою, ці помилки криються безпосередньо в поведінці людини, яка виховує дитину. Така поведінка спотворює взаємодію й чинить негативний вплив на життя дитини та її розвиток. На перший погляд здається, що ці помилки поверхові й не можуть спричинити перешкод у стосунках, але вони дійсно є причиною виникнення порушень у розвитку вихованця.
Надзвичайно важливим фактором при виникненні виховної помилки (і це важливо зрозуміти!) є незнання про неї, тобто відсутність наміру заподіяти дитині шкоду. Якщо батько/мати (чи інша людина, яка виконує виховну функцію) шкодить підопічному навмисно, маючи повну обізнаність про негативний вплив свого вчинку на розвиток дитини, а отже, і на всю особистість маленького вихованця, його/її поведінка не класифікується як помилка, а є злочином, який карається законом!
Можна виділити кілька наступних факторів, які відповідають за здійснення батьками виховних помилок:
* особистість – зазвичай темперамент або характер людини диктує їй ту чи іншу поведінку, наприклад, люди, які впевнені в собі і мають високу самооцінку, можуть бути схильні до скоєння помилок при експонуванні себе (правильній подачі себе), що зовсім не означає, що подібної помилки припускаються всі особи подібної категорії;
* орієнтації виховання, обраний курс і поняття про виховний процес;
* досвід минулого – багато дорослих повторюють помилки своїх батьків;
* ситуативні чинники – наприклад, стрес або надлишок обов’язків.
Види помилок у вихованні
А. Гурецька у своїй книзі описує дев’ять помилок виховання. Першою з них є надмірна суворість, тобто рішуче зобов’язання виконання дитиною завдань і доручень, скурпульозність оцінювання, постановка непомірних і надзвичайно точно позначених вимог, відсутність свободи, контроль над поведінкою дитини й вимога беззаперечного послуху. Дитина ототожнюється із завданням, його виконання та результати є пріоритетними.
Друга помилка – це агресія, тобто словесні, фізичні або символічні нападки, які загрожують дитині чи принижують її. Син або дочка розглядаються як непотрібний, клопіткий та обтяжливий елемент, а також як людина, яка певним чином загрожує стабільності в житті.
Наступна виховна помилка – це гальмування активності, що проявляється в перериванні, забороні та зміні (без поважних причин) активності дитини за допомогою фізичної або символічної поведінки батьків. Діяльність дитини вважається марною й неважливою, звідси і явище маргіналізації (соціологічне поняття, що означає проміжне положення людини між будь-якими соціальними групами, її погану соціальну адаптацію і втрату соціального статусу). При цьому потреби або цілі дорослого ставляться на перше місце.
Четверта помилка – це байдужість. Корисна дистанція між батьками і дитиною (включаючи її справи й діяльність), що дозволяє їй вільно самовиражатися, легко підміняється проявом відсутності зацікавленості в її особистості. Батько/мати розцінює потреби й активність дитини як незначні, несуттєві особисто для нього/неї, вважає, що вони не потребують його/її уваги або емоційної участі. Такий батько/мати може сприймати їх також як дуже обтяжливі, тому дистанціювання є його/її формою захисту.
Наступною помилкою є експонування себе, під яким мається на увазі маніпулювання увагою дитини так, щоб вона бачила переваги батьків, їхні потреби й успіхи; це бажання бути в центрі уваги та імпонувати (відносини вибудовуються заради власного відчуття позитиву й комфортності), всіляке виправдання й «відбілювання» своїх вчинків, а також образа на дитину. Дорослий вважає себе найважливішою людиною у стосунках, впевнений у тому, що дитина слабка, і її значущість зросте тільки завдяки ретельно продуманому вихованню.
Ще одна помилка – це потурання (безпорадність), яка характеризується безумовним виконанням всіх забаганок дитини і відсутністю вимог до неї. Батьки показують свою безпорадність і вважають виховання чимось таким, що перевершує їхні сили й можливості, і, відповідно, не можуть впоратися з ним. Таким чином, єдиним виходом для них є уникання і віддалення від дитини.
Сьома помилка виховання – це заміна дитини у всіх її діях і обов’язках. Батьки не допускають її самостійності, не дозволяють їй самій реалізувати поставлені перед нею завдання. Дорослий розглядає дитину як слабку, пасивну, перевтомлену, яка вимагає допомоги, захисту й опіки, при цьому діяльність батьків по відношенню до дитини стає найбільш важливою справою, заради якої варто жертвувати іншими справами.
Передостанньою помилкою є ідеалізація дитини, сприйняття її як найбільшого блага, ототожнення себе з нею, надмірна й безперервна зацікавленість нею і всіма її справами. Це постійний контроль над її безпекою, навіть якщо для цього немає ніяких підстав, невизнання в ній якостей і поведінки, які знаходяться в суперечності з уявним (прекрасним) образом її особистості, створеним батьками, відсутність критичного сприйняття. Батьки зменшують кількість зауважень як по відношенню до дій дитини, так і до її справ і занять, і всі свої дії підпорядковують створеному ідеалу.
Остання помилка виховання – це непослідовність, тобто мінливість своїх батьківських оцінок, реакцій, коментарів, відчуттів або почуттів у ставленні до дитини та її вчинків.
Існують помилки, наприклад, вербальна агресія або суворість, які більшість людей визнали б неприйнятними, проте є безліч неоднозначних ситуацій, в яких важко судити про те, чи було це помилкою, чи ні, чи, можливо, це було ситуативно виправдано та доцільно. Існує навіть поняття релятивності (відносності) помилки виховання: те, що одними людьми розцінюється виховною помилкою, інші вважають правильним рішенням.
Наслідки
А.Гурецька зазначає, що існують два основних види наслідків помилок виховання. Перший – це миттєві наслідки, які виникають через неправильну або зірвану взаємодію. Дитина негативно оцінює обставини та події, відчуває почуття несправедливості або образи, а потім перекладає отриманий негативний зневажливий досвід на інші ситуації виховного характеру, і навіть більше того, на життєві ситуації в цілому. Другий вид наслідків – це віддалений у часі вплив, який викликає негативні зміни в самій особистості дитини, а також може призвести до її розладів або психічних відхилень у майбутньому.
На жаль, помилки неминучі. Дуже важко виховувати дітей без помилок і сумнівів. Однак, якщо людина знає, в чому його батьківські проблеми, що саме призводить до того, що її найкращі наміри не завжди приносять позитивні результати, це вже половина успіху. Знання про помилки та їхні несприятливі наслідки допоможе вам уникнути їх і виховати здорову, життєрадісну дитину.
Практичний психолог ЗДО № 37: Василюк О.Ю.
« Дієві поради для батьків, як підтримати дитину під час війни»
Війна приносить в життя дітей втрату, невизначеність, активізує страх та тривогу. Діти втрачають звичну повсякденність та впорядкованість життя. Зазвичай відчуття безпеки та захищеності діти шукають у своїх батьків.
Пропонуємо кілька порад щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну.
1. Слухайте.
Одні діти хочуть говорити про стресогенну ситуацію, другі – ні. Обидві реакції – нормальні й природні. Якщо дитина хоче поговорити, дайте їй змогу в комфортних умовах поділитися думками й поставити запитання. Уважно вислухайте дитину, при цьому зверніть увагу на мову її тіла, емоції та спонукайте її до спокійної розмови.
Якщо дитина не хоче наразі спілкуватися, не змушуйте її говорити. Продовжуйте спостерігати за дитиною й наголосіть, що готові її вислухати, коли вона захоче виговоритися.
2. Надавайте інформацію відповідно до віку дитини та подбайте, щоб вона не травмувала дитину.
Діти з найменшого, дошкільного віку, мають право знати, що відбувається у їхній країні, але дорослі також мають відповідальність убезпечити їх від небезпечного контенту. Говоріть з дітьми зрозумілою їм мовою, через казки та історії, де наприклад, козаки боролися проти зла, захищали свою землю (“Котигорошко”, “Чарівні історії про козаків” тощо). Під час розмови стежте за реакціями дитини та будьте чутливими до її рівня тривоги. Це нормально, якщо ви дуже переживаєте через те, що відбувається, але пам’ятайте, що діти сприймають емоційні сигнали від дорослих, тому говорячи з дитиною, намагайтеся тримати контроль над емоціями. Нагадайте, що багато людей наполегливо працюють не лише в Україні, а й у всьому світі, щоб закінчити війну.
3. Дбайте про медіагігієну та медіаграмотність вашої дитини в умовах війни.
Будьте уважними до того, яку інформацію отримують діти, прислухайтеся до їхніх розмов, аналізуйте їхні запитання до вас. Діти можуть отримувати інформацію з різних джерел, тому важливо уточнювати у вашої дитини, звідки вона дізналася ту чи іншу інформацію і якщо вона неточна або неправдива – виправити це. Можна почати з таких запитань: «Це цікава думка. Розкажи, чому ти так думаєш?», «Мені важливо почути твою думку про це…», «Як ти думаєш, де ми можемо отримати більше інформації про це?». Навчіть дитину тому, що таке медіаграмотність та критичне мислення, розкажіть про те, як і для чого можуть поширюватися фейки. Саме тоді, коли дитина запитує, висуває гіпотези, шукає причини – вона мислить, важливо скеровувати дитину та вчити перевіряти знайдену інформацію у різних джерелах, які вважаються достовірними. Нагадайте дитині, що вона може поговорити з вами чи іншим значимим дорослим, коли захоче.
4. Обмежте потік новин.
Подумайте про те, щоб вимикати новини при дітях дошкільного або молодшого шкільного віку. Новинний контент наразі є травмуючим для них, може викликати багато занепокоєння та підсилювати тривогу і страх. З дітьми середнього шкільного віку та підлітками ви можете використовувати перегляд новин як можливість обговорити, що відбувається в країні та у вашій громаді зокрема з використанням вищезазначених порад. Також подумайте, як і що ви говорите про ситуацію з іншими дорослими, особливо коли дитина може це чути або бути присутньою під час розмови. Намагайтеся, наскільки це можливо, ввечері, замість перегляду новин з дітьми, робити з ними релаксаційні вправи, грати в ігри, дивитися мультфільми або читати казки разом.
5. Слідкуйте за станом дитини.
Оскільки війна триває і новини про воєнні події оточують нас звідусіль, триваючи нон-стоп, важко зосередитися на чомусь іншому. Водночас ви – батьки, найбільш значимі люди та орієнтир для своєї дитини, а їй вкрай важливо, щоб ви цікавилися й новинами із її життя. Продовжуйте спостерігати за станом дитини, запитуйте час від часу: «Як у тебе справи?», «Як ти почуваєшся?», «Що в тебе нового? Чи ти знаєш, як справи у …(ім’я друга/подруги дитини?«, «Чи є у тебе питання, які б ти хотіла/хотів обговорити?».
6. Подбайте про себе.
Обмежте своє перебування в мережі та читання новин, наскільки це можливо. Натомість зосередьтеся на якомусь важливому завданні або робіть те, що допомагає розслабитися та відновитися. Діти зрозуміють реакцію дорослих на новини, тому якщо ви справляєтеся з ситуацією – це допомагає і дітям
7.Підтримуйте рідних і приймайте підтримку.
Сім’я – найліпше джерело підтримки у складних ситуаціях, зокрема і під час війни. Тож покладайтесь на своїх батьків, братів і сестер і самі допомагайте їм. Війна та труднощі, які вона зумовлює, – можливість для сімї не лише продемонструвати свою стійкість, а й зміцнити родинні зв’язки.
8. Вірте в краще
Зберігайте оптимістичний настрій і дивіться в майбутнє. Люди, сподіваються на краще й позитивно мислять, розвивають стійкість і підвищують свої шанси впоратися з негараздами й при цьому зберегти свій добробут та психічне здоров’я.
Практичний психолог ЗДО № 37: Василюк О.Ю.
Консультація для вихователів
«Віммельбух: розглядаємо, фантазуємо і створюємо самі»
Консультацію підготував:
практичний психолог ЗДО № 37
Василюк Оксана Юріївна
Якщо ми хочемо прищепити своїм вихованцям любов до книжки, маємо брати до уваги особливості сучасних малят, а також найновіші тенденції у книжковій сфері. Як використовувати в освітній роботі з дітьми нові формати книжкових видань? Чим можуть прислужитися розвитку малят з особливими освітніми потребами, зокрема з тими дітками, які погано бачать, чи мають порушення зору?
Прагнення нових вражень, невгамовна цікавість, бажання самостійно досліджувати, пізнавати навколишній світ, спостерігати й експериментувати традиційно вважають характерними рисами дитини дошкільного віку. І не має значення, чи йдеться про малюка з нормотиповим розвитком, чи про дитину з особливими освітніми потребами.
Працюючі з дітьми, що мають певні порушення можна застосовувати у практику роботи інтерактивні форми з різноманітними посібниками. Одна з яких книжка незвичного формату – віммельбух.
Віммельбух – (від нім. Слова – «мерехтлива книжка», книжка з прихованими зображеннями) – розвивальна книжка для дітей з яскравими, деталізованими, максимально насичиними візуально інформацією ілюстраціями. В Україну такі книжки прийшли на початку 2000-х. Їх називали також книжками-блукалками, книжками-розглядалками.
У книжці-віммельбуху мінімум або взагалі немає тексту, вона нагадує комікс. З її персонажами відбуваються цікаві та захопливі події протягом дня, місяця, року. Цікаві деталі на сторінках віммельбуха можна розглядати нескінченно.
Зазвичай книжки-блукалки мають великий формат, дуже зручний для використання з дітьми. Гортаючи сторінки віммельбуха, діти концентрують увагу на пошуку певних персонажів чи предметів або ж заданої кількості однакових предметів, фантазують події, що відбуваються на сторінках книжки.
Віммельбухи в ігровій формі тренують пам’ять, уважність, розширюють словниковий запас та кругозір, розвивають зорове сприйняття, уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки.
Як виготовляти віммельбух власноруч.
1.Малюємо тло. На цьому етапі створюється загальне «тло» для розгортання сюжету, своєрідне місце подій. На сторінках майбутньої книжки схематично позначають місця розташування будинків, вулиць, парків, стежечок у лісі тощо.
2.Створюємо сюжетну лінію. Час придумувати персонажів подій, які з ними відбуваються, тобто сюжет. Потім малювати/ роздрукувати і вирізати зображення та наклеїти їх на сторінки відповідно до сюжетної лінії.
3. Деталізуємо тло. Наступний крок – додавання різноманітних деталей: домальовування дерев, розфарбовування будівель тощо. Наприкінці цього процесу ми отримуємо повноцінну сторінку книжки.
Важливо!!! Усі дії варто виконувати спільно з дітьми. У захопливій творчій діяльності дошкільника (зокрема й малята з особливими освітніми потребами) невимушено навчатимуться користуватися ножицями, клеєм та олівцями.
Як користуватися віммельбухом
Аби книжечка виконувала корекційну, розвивальну та освітню функцію, треба не просто дати її дитині, а й запропонувати відповідні завдання.
Орієнтовні завдання для роботи з книжечкою
- Виділити окремого персонажа та розповісти про нього: хто він, які дії виконує на малюнку (це стимулюватиме мовлення, мислення, розвиватиме творчі здібності дітей).
- Знайти певні об’єкти на сторінці й полічити їх. (це не тільки сприятиме закріпленню математичних знань і вмінь, а й розвиватиме уважність та здатність фокусувати погляд).
- Описати емоційний стан конкретного персонажа чи групи. (це сприятиме розвитку емоційного інтелекту, уміння розуміти поведінку людей)
- Простежте зв’язки між діями персонажів і їх наслідками (у ході виконання цього завдання дитина тренує пам’ять, концентрує увагу, розвиває здатність фокусувати погляд).
- Уявити певну задану подію, придумати її деталі та можливий розвиток, вигадати нову історію (такі завдання розвивають фантазію, учать розуміти поведінку людей та тварин).
- Встановити різні зв’язки між об’єктами: поєднати їх за певною ознакою, встановити взаємозалежність між ними; пояснити, чим вони важливі одне для одного (такі завдання сприяють розвитку логічного мислення, зв’язного мовлення).
Література: Журнал «Дошкільне виховання», №2, 2022.
