Як спонукати дітей бігти на заняття наввипередки

Організувати життя дітей дошкільного віку належним чином — завдання непросте. Адже для дошкільника свобода вибору — це потреба. А дорослі на противагу їй застосовують свій інструмент — розпорядок дня. У руках фахівця він працює як ритмометр: непомітно для інших, але налаштовуючи всіх на потрібний лад. Проте якщо педагог не володіє цим інструментом досконало, він ризикує перетворити життя дітей на нудне й одноманітне, у якому час виступає диктатором. За таких умов діти, як маленькі роботи, заздалегідь знають що, коли і як відбуватиметься.
Хтось заперечить — це добре, що дитину змалечку привчають жити за розпорядком, готують до дорослого життя. Але дитина має жити повноцінно і в дошкільний період: займатися цікавими для неї видами діяльності, набувати певного досвіду. А завдання дорослих — створити умови, за яких перехід від одного виду діяльності до іншого є невимушеним, дає дитині свободу вибору, спонукає до самостійності. Оптимально, коли діти самі ініціюють зміну діяльності.

Заохочуємо дітей до заняття

Особливо складно мотивувати дітей до занять. Більшість педагогів, готуючись до проведення занять, продумують, як зробити, аби діти із задоволенням долучилися до запропонованого виду діяльності. Хоча є педагоги, які просто закликають гучними промовистими фразами: «Діти, сідайте за столики, починаємо заняття!» або «Увага! Зараз у нас буде заняття з математики (мови, малювання…)». І діти вервечкою йдуть до вихователя: дехто понуривши голову, дехто зітхаючи, дехто кривляючись, дехто просто покорившись наказу… Наші поради не для них, а для тих педагогів, для яких творчість цінніша за традиційні методики, які намагаються уникнути повторів і репродукування, здатні на повну віддачу і звикли замислюватися: чому в дітей не блищать очі?
Наголосимо, що термін «підготовка до заняття» — лише для вихователя. Діти не мають чути цього вислову. Можливо, і для вихователів його варто замінити на більш влучний: «створення умов для організованої освітньої діяльності». А сформувати ці умови можна доволі просто, якщо під час підготовки до заняття дотримуватися чотирьох принципів, запропонованих Анатолієм Гіном.

Принцип свободи вибору. Давайте вихованцям право вибору. Але з однією важливою умовою — врівноважуйте це право свідомою відповідальністю дитини за свій вибір. Якщо дитина не хоче займатися запропонованою справою, вона має використати час із користю.

Принцип відкритості. Ставте перед дитиною завдання, розв’язання яких лежить поза межами вивченого матеріалу, але які викликають інтерес і спонукають дитину самостійно здобувати знання.

Принцип діяльності. Підготовка до пізнавальної діяльності має спонукати дитину знайти відповіді на запитання: «Для чого? Для кого? Навіщо я це роблю?». Щоб мотивувати дитину до привласнення знань, слід створити умови, за яких вони знадобляться в практичній діяльності — дитина матиме змогу застосувати їх, перетворити, розширити чи доповнити. Ще Бернард Шоу стверджував: «Єдиний шлях, який веде до знань, — це діяльність». Навіть маленька практика варта великої теорії.

Принцип зворотного зв’язку. Застосовуйте систему прийомів зворотного зв’язку — відстежуйте:
• настрій дітей, їхню зацікавленість;
• рівень розуміння й засвоєння матеріалу попереднього періоду тощо.

Активізуємо інтерес до спілкування: стимули й прийоми

Сучасні підходи до організації освітнього процесу не передбачають використовувати заняття як провідну форму пізнавальної діяльності дітей. Йдеться не про сам термін, а про те, що вкладають педагоги в це поняття. Якщо заняття нагадує міні-копію шкільного уроку, то йому не місце в закладі дошкільної освіти. Проте якщо заняття проводять як особливу форму спілкування, то змінити слід і підготовку до такого заняття. Вона потребує від педагога не лише творчого, а й прогностичного мислення.
Відомо, що мотивом до спілкування є інтерес. Викликати його в дошкільників можна за допомогою різноманітних стимулів — емоційних, вербальних, інтригуючих тощо.

Зацікавлюємо малюків

Вибір стимулу залежить від віку дітей: що менші діти, то емоційнішою має бути мотивація. Не варто застосовувати надмірну таємничість, улесливість, неприродні інтонації, перегравання. Якщо діти щойно впоралися зі сніданком, дайте їм можливість відпочити. Це для дорослих вживання їжі — справа, яку можна робити мимохідь. А для дітей раннього й молодшого дошкільного віку — це складна діяльність, яка потребує розвиненої координації рухів і значних зусиль. Тож не слід одразу після сніданку «дивувати» дітей «криками ляльки Каті», яка заблукала й благає про допомогу. Дозвольте дітям розслабитися, а потім зосередьте їх на включенні в інший вид діяльності. Скажімо, сядьте на килимок, запропонуйте дітям сісти поруч, а відтак розкажіть їм цікаву історію.
Під час розповідання чи розмови ваші очі мають бути на рівні дитячих очей. Лише так можна спілкуватися «на рівних» й не тиснути на дітей своїм зростом і авторитетом дорослого.
А ще можна запропонувати дітям:
* сісти спинками одне до одного, заплющити очі та щось уявити;
• підійти до вікна і за чимось спостерігати;
• зробити певну справу —
– змішати фарби;
– витягти конструктор на середину групової кімнати;
– поговорити з кімнатною рослиною;
– увімкнути музику;
— заспівати;
— одягнути незвичайний атрибут (віночок, чепчик, маску тощо);
– замісити тісто тощо.
Варіантів безліч. Але умова одна: все потрібно робити невимушено, природно, емоційно й із задоволенням. І тоді діти так само із задоволенням візьмуться за ту роботу, яку ви їм запропонуєте.

Інтригуємо старших дошкільників

Діти старшого дошкільного віку мають природну потребу все пізнавати. Це виявляється в запитаннях: Як? Чому? Навіщо? Природний пізнавальний інтерес — найліпша мотивація. Вихователю лише слід його пробудити. А в довкіллі є безліч речей, які дитина хоче пізнати, поліпшити, змінити на свій лад. Вона постійно стикається із суперечностями, якими можна скористатися як стимулами до пізнавальної діяльності.
Діти п’ятого року життя та старшого дошкільного віку залюбки відгукуються на прохання допомогти. Створені педагогом проблемні ситуації, прохання дати пораду спонукають дітей виявляти активність, працювати над завданнями, які зазвичай перетворюються на захопливу пошукову чи аналітичну діяльність.
Мотивацією до діяльності може бути елемент гри «Добре — погано», яка грунтується на твердженні, що кожен предмет чи явище має свої позитивні й негативні сторони. Для гри обирають будь-який об’єкт, який не викликає в дитини стійких асоціацій, позитивних чи негативних емоцій. Це може бути олівець, книга, лампа, тобто будь-який предмет-символ, навколо якого розгоратиметься полум’я пізнавально-творчої діяльності. Діти мають назвати, що в об’єкті добре, а що погано, що подобається, а що — не подобається, що зручно, а що — незручно.
Наприклад, поняття «снігопад»: добре ліпити снігову бабу, але погано засніженими шляхами ходити людям і їздити машинам. Поняття «голосна музика»: добре зранку — допомагає швидко прокинутися й зробити зарядку, але погано ввечері — заважає відпочивати.
Стимулом до заняття може бути обстеження різних предметів. Інтерес до певного предмета можна викликати, виконавши якусь незвичну, неадекватну дію. Діти люблять давати поради дорослим, повчати їх, виправляти їхні помилки, тобто робити все те, що зазвичай робимо ми — дорослі.
Педагог, який заходить до групової кімнати з розкритою парасолькою, зацікавлює й дивує дітей. Своїми неадекватними діями він не лише створює привід до обговорення, а й спонукає дітей до запитань, до порад. Навіщо вона в приміщенні? Адже її призначення — захищати від дощу чи від палючого сонця. Залучивши дітей до бесіди, варто з’ясувати з ними властивості парасольки, яка є зручною, а яка — ні. Під час бесіди діти доходять висновку, що для захисту від дощу парасолька має бути великою, а носити в сумці зручніше невеличку. Відтак можна з’ясувати:
• Чи може парасолька одночасно бути і великою, і малою?
• Як з’явилася парасолька?
• Які предмети схожі на парасольку?
Закінчити бесіду можна в «майстерні парасольок», де діти
із задоволенням виготовлять іграшковий атрибут. А ще можна організувати танці з парасольками, театр парасольок і багато інших цікавих речей.
Так інтрига — вихователь із парасолькою в груповій кімнаті — переростає в захопливе й корисне для дітей заняття.
Ще одним цікавим прийомом може бути поява незвичного аромату в груповій кімнаті: ванілі, кориці, цитрусу тощо. Капніть кілька крапель ароматизованої олії на аркуш паперу й помахайте ним. Діти обов’язково відчують аромат і почнуть висловлювати свої припущення стосовно того, що це і звідки. А далі все залежить від майстерності вихователя. Експериментально-дослідницька діяльність,
подорож у картину, праця в куточку природи, казка — усе це може розгорнутися й перерости в захопливе дійство, що у звичному розумінні вихователя є заняттям.
Підготовка до заняття — короткотривалий процес. Звісно, йдеться не про копітку працю педагога, який перебуває у творчому пошуку, а лише про епізод переключення дітей із фрагменту життєдіяльності на заняття. Для дітей він має відбуватися непомітно. Проте від якості його проведення залежить активність дітей на занятті, причетність до спільної справи, до створення співбуттєвого простору, у якому дитина й педагог — рівноправні партнери. У такій діяльності домінантою має звучати творчість.

8 порад вихователю: як легко й невимушено занурювати дошкільників в атмосферу занять:

Визнавайте право дитини на прояв власних інтересів у сфері пізнавальної діяльності

Добирайте доступний і цікавий для сучасних дошкільників зміст

Забезпечуйте єдність когнітивних, емоційних, вольових і творчих проявів на хвилі природного інтересу

Інтегруйте емоційну й пізнавальну складові у процесі педагогічного спілкування

Актуалізуйте досвід дослідницької діяльності, уміння ставити пізнавальні запитання, виділяти протиріччя й проблеми

Варіюйте методи й прийоми активізації інтересу до різних видів діяльності

Стимулюйте творчу ініціативу, прояви самостійності й індивідуальності

Наповнюйте предметно-розвивальне середовище стимульними матеріалами й об’єктами

Дивіться також Сторінка вихователя-методиста.