Підготувала: практичний психолог ЗДО № 37
Василюк Оксана Юріївна

Почуття страху супроводжує кожну людину протягом всього його життя: від народження і до смерті ми відчуваємо тривожні відчуття жаху, переляку, страху і побоювань. «Ніщо не страшно тільки дурневі!» — напише поет Р. Гейне, передбачаючи висновки сучасної психологічної науки: на землі справді немає таких психічно здорових людей, які б зовсім нічого і ніколи не боялися. Деколи це раптово виникло відчуття логічно пояснити і навіть виправдано, але в більшості випадків феномен виникнення страху залишається нез’ясованим.
Зміст консультації
1. Що таке страх
2. Дитячі страхи – звідки вони беруться
3. Дитячі страхи
4. Дитячі страхи: де закінчується норма і починається патологія?
5. Дитячі страхи і програми їх корекції
6. Замість висновку
Що таке страх
Класична психологія інтерпретує страх як особистісну емоцію (внутрішнє короткочасне почуття), сучасна психологія нерідко відносить це явище в категорію почуттів людини (внутрішнє стабільне і тривале переживання). Так чому ж справді є страх: це почуття чи емоція?
Чіткого розмежування цих понять не існує. З одного боку, страх – емоція, що носить швидкоплинний характер і спрямована на мобілізацію захисних джерел людського організму. З іншого – почуття, що триває довгий час, періодично зникаюче і виникаюче, здатне до різних метаморфоз; воно несе явний деструктивний характер і є породженням свідомості людини.
В головному ж погляді на страх і природу його виникнення ці напрямки психологічної науки єдині: на думку психологів, страх представляє одну з базових вроджених типів реакції людини на зовнішній світ і його подразники.

Дитячі страхи – звідки вони беруться
У середовищі лікарів, психологів і психотерапевтів існує думка, що свій перший страх дитина відчуває ще в процесі свого народження: проходячи родовими шляхами дитина зазнає страх і панічний жах. Можливо, це і не так; але, з перших годин життя, немовля вже лякається різних звуків, потім незнайомих інтер’єрів, а трохи пізніше і малознайомих людей.
Малюк, тільки з’явившись на світ, вже дуже гостро відчуває свою відособленість від незнайомого навколишнього світу.
Дорослішаючи, маленький чоловічок розширює коло своїх знань; проявився інтерес до вивчення зовнішнього світу, що розвиває фантазію малюка і чим більше розсунути горизонти осягненого їм світу, тим сильніше він насторожено передчуває його зловмисну підступність. «Страх — це хворобливе відчуття своєї винятковості», — помітить одного разу К. Чуковський.
Дитячі страхи
Для виявлення дитячих страхів у психології застосовують кілька найбільш часто використовуваних діагностичних методів. Але не менш важливо вміти розпізнавати їх види, щоб легше підібрати потрібні методики для їх усунення.
Вікові дитячі страхи
Цій категорії страху піддаються всі діти. Особливо явно їх переживають особистості витонченні, чутливі й емоційні, у цьому виявляються їх особливості психічного та особистісного становлення. Основні типові страхи дитини нескладно розподілити за основними віковими періодами.
Перші шість місяців:
 несподіваний звук, шум, гучна мова;
 різкі рухи оточуючих людей;
 загроза падіння, погане утримання.
Від семи місяців до одного року:
 гучний шум, звуки побутової техніки;
 незнайомі люди;
 переодягання та купання (боязнь водостоку у ванній кімнаті);
 зміна звичного оточення (інший інтер’єр квартири, поліклініка);
 висота і загроза падіння;
 непередбачені обставини.
Від одного року до трьох років:
 гучний шум, звуки побутової техніки;
 розставання з близькими;
 незнайомі однолітки, незнайомі люди;
 купання (боязнь водостоку у ванній кімнаті), процес вкладання до сну (страх відключення свідомості, перші усвідомлені кошмари уві сні, несподіване пробудження);
 травми і падіння;
 туалет (унітаз і процес спуску води);
 перестановка меблів;
 різка зміна погоди (особливо гроза).
Від трьох до шести років:
 гучний шум, звуки побутової техніки;
 смерть (близьких людей, тварин);
 нічні кошмари;
 вогонь або пожежа;
 хвороба і лікарні;
 різка зміна погоди (особливо гроза).
Від шести до семи років:
 гучний шум, звуки побутової техніки;
 казкові та інші створення «потойбічної реальності (Баба-Яга, привиди, зомбі й інша «нечисть»);
 травми, порізи;
 втрата батьків;
 темрява і самотність перед сном (кошмари і бачення);
 перехід до школи;
 фізичне покарання батьків; конфлікти чи непорозуміння з однолітками в школі.
Від семи до восьми років:
 темні, немовби зловісні місця;
 катастрофи і різні види «жорстокості» у ЗМІ і ТБ — каналах;
 уявна втрата любові близьких людей, втрата взаєморозуміння з друзями;
 несподівані зміни в шкільному або домашньому житті (відірваність внаслідок якихось причин від одного з них);
 фізична «прочуханка» від батьків; конфлікти чи непорозуміння з однолітками в школі.
Від восьми до дев’яти років:
 образи, фіаско в школі, поразка у грі;
 власний поганий вчинок, який став явним» для оточуючих;
 фізична «прочуханка» від батьків; конфлікти чи непорозуміння з однолітками в школі, конфлікти з силовим «аргументом»;
 сімейні сварки, розлучення батьків, їх втрата.
Від дев’яти до одинадцяти років:
 фіаско в школі, поразка у грі;
 хвороба;
 хижі тварини;
 «запаморочення» і інші симптоми боязні висоти;
 «небезпечні» люди (зустріч з хуліганами, шкільні «банди»).
Від одинадцяти до тринадцяти років:
 фіаско в школі, поразка у грі;
 невдоволення власною зовнішністю і вчинками;
 смерть, тяжкі захворювання;
 секс (потяг і протидія, агресивність когось зі сторони);
 смішні і безглузді ситуації;
 крадіжка, пограбування або інша втрата власності.
Невротичні дитячі страхи
Невротичні страхи зароджуються внаслідок:
 тривалих, невирішених переживань; сильних психічних потрясінь на тлі нездорового нервового перенапруження (страх темряви та самотності);
 незадовільною самовпевненостю і заниженої самооцінки, відсутністю навичок психологічного самозахисту

Наявність численних страхів у дітей є підставою для підозри виявлення симптомів неврозу. Неврозам властиве:
 крайня емоційна насиченість переживань;
 тривале проходження і стабільність;
 негативний вплив на становлення особистості та характеру;
 ухилення від зустрічі з об’єктом страху;
 неприйняття нового і невідомого;
 утруднене позбавлення від страху;
 патологічні вчинки, демонстрації (нерідко, наприклад, виявляються дивні і шокуючі ритуали).
Ситуативні та особистісні дитячі страхи
Ситуативний страх з’являється у вкрай нетиповою, шокуючою ситуації (як при нападі собак). Іноді він проявляється як наслідок нервового «інфікування» панікою в місцях масового зібрання людей, сумних очікувань в колективі, пригніченої горем сім’ї; або вражає людину, що став жертвою життєвих пригод.
Особистісний страх викликається як правило появою у несподіваній обстановці, при маловідомих обставин і обумовлюється виключно характером людини (низькою самооцінкою, недовірливістю).
«Вроджені» і «придбані» дитячі страхи
Дитячі страхи умовно можливо поділити ще на два підтипи: «вроджені» і «придбані»:
• «Вроджені» страхи характерні певній віковій фазі розвитку дитини.
 З трьох річного віку в малюка несамовито розвивається фантазія, уява, образне мислення; але він ще надзвичайно наївний, довірливий і пояснюємо, коли дитина пережила, якусь страшну життєву ситуацію без явно видимої шкоди для себе, страхи можуть проявитися через значний проміжок часу на кілька днів і навіть тижнів.
 Шести – семирічним дітям стає зрозумілим сенс смерті, вони починають реально побоюватися за своє життя і навіть не дуже страшні природні катаклізми (гроза, грім, ураган) викликають у них переляк.
• «Придбані» страхи проявляються у дитини з наступних причин:
 мало місце якась реальне подія (малюк боїться собак, оскільки його вкусили);
 відбулася «нехороша» зустріч з якимись особами;
 було допущено «залякування» у процесі виховання, навіяний страх;
 мали місце сімейні конфлікти (малюк боїться природи, тварин, хвороб, смерті; йому часто сняться кошмари);
 мало місце «залякування» з несподіваного джерела: ЗМІ, ТБ – програма, необережно прочитана казка.
Дитячі страхи: де закінчується норма і починається патологія?
Сучасні психологи виділяє 29 типів страху (за А. В. Захаровою), які переживають діти з моменту народження і до 16-18 – річного віку. Особливу увагу при цьому приділено «переломним» віком: 3-4 роки (у хлопчиків кількість страхів знижується, у дівчаток посилюється), 6-7 років (до страхів самотності, смерті додаються «соціальні»: смерть близьких) і 11-12 років (до 16-18 років страхи поступово відступають).
Дитячі страхи зазвичай поділяють на три види: нав’язливі, марні і надцінні:
 До нав’язливих страхів зараховують численні «фобії»: гипсофобия (боязнь висоти), агорафобія (страх відкритого простору). Ці страхи виникають у дитини виключно у визначених випадках.
 До марних страхів відносять страхи, джерело яких не вдається виявити (боязнь фрукта, взуття, якихось певних речей). Ці страхи свідчать про серйозні проблеми психіки дитини. Тут вже терміново потрібна лікарська допомога.
 Надцінні страхи — «ідеї фікс» (страх «виклику» на уроці, заїкання; боязнь «нечисті» та інших «страшилок»; жах при візиті до лікаря). Саме з цією категорією страхів (90 % всіх випадків звернень) і працюють в основному психологи.
Дитячі страхи і програми їх корекції
Для корекції страхів у дітей дошкільного віку найбільш результативними вважаються програми:
 арт-терапії;
 читання дитячої літератури, перегляд дитячих телепрограм і фільмів;
 ароматерапія;
 природотерапия;
Арт-терапія покликана через розвиток художнього світобачення (малювання, аплікації, ігри в пісочниці, захоплення музикою) привести несвідоме у взаємодію з свідомістю і тим відновити єдність почуттів, емоцій і відчуттів малюка.
Корекція казкою, переглядом дитячих телепрограм і фільмів допомагає дітям зрозуміти різноманітність і складність життя; дитина поступово розуміє, що в світі є несправедливість, обман, біль, жорстокість, але є і любов, дружба, вірність і немає приводу для зневіри. Метод корисний і тим, що у батьків з’являється можливість аналізу, побаченого і прочитаного, але нехай малюк сам робить висновки.
Ароматерапія – модна і дієва методика. Рослинні ефірні масла впливають на біохіміку організму дитини. Забути про нічні страхи допоможе: Мирра з Петит грейн; від збудження, примхливості і злоби – Іланг-іланг з Валеріаною. Ароматів на сьогоднішній день безліч, але підбирати і користуватися ними треба обережно.
Природотерапия привчає малюка до уважного і глибокого розуміння природи: спів пташок, запах квітів, плескіт води дуже важливі для морального здоров’я малюка. У дорослих з’являється привід довірчого міркування про побачене – так дитина буде вчитися спостерігати, оцінювати і ділитися думкою.
Сприймайте страхи дитини природно. Якщо вони не сильні і не периодичні, просто «переключайте» дитину на цікаве заняття. Головне, щоб малюк відчув впевненість, підтримку, розуміння й батьківську любов.
Висновок
Подолання страхів у малюка – довгий і нелегкий процес, що вимагає від батьків теплого участі і знання суті того, що відбувається. Маєте не просто «дивитися» за дитиною, а буквально жити з нею одним життям, проникаючи в його потаємний світ; і одночасно з цим, з «холодною головою», прораховувати – не проявляється при цьому безмежна опіка, або, навпаки, підвищена вимогливість.
Дитина не винена у тому, що боїться. Для нього така реакція на новий непізнаний світ природна; але ця реакція свідчить і про певну недовіру малюка до батьків. Це завжди потрібно враховувати і допомагати дитині знаходити оптимальні варіанти для вибудовування довірчих взаємин.
Не намагайтеся захистити дитину від усіх життєвих перешкод – у підсумку він втратить зв’язок з цим світом, втратить самостійність і здатність до адаптації. Але не сприймайте страхи як дитячу слабкість і боягузтво – дитина замкнеться в собі, переляк сховається в підсвідомості і надалі виявитися в ситуації стресу.
Дитячі страхи в юності вимагають не менш пильного батьківського спостереження. Тоді можливо в свій час не допустити гіпертрофованих страхів дитини при переході в підлітковий вік і, навпаки, сприяти розширенню його потенціалу. Батьки повинні усвідомлювати: страх можна перемогти до кінця – боязнь є доля людини, його особистісний тягар. «Якщо хочеш нічого не боятися, пам’ятай, що боятися можна всього», — попереджає Сенека. І лише майстерна корекція страху у дітей, що враховує першопричину переляку, може допомогти дитині в майбутньому правильно перерозподілити свої душевні ресурси так, щоб прийдешні страхи ставали б стимулом до внутрішнього саморозвитку, а не провокували неждані фобії.

Підготувала:

практичний психолог ЗДО № 37

Василюк О.Ю.

Мета консультації – проаналізувати  вплив ситуації насильства на формування особистості маленької людини, а також донести до свідомості педагогів інформацію, що щоденне жорстоке поводження з дітьми  формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних в майбутньому бути повноцінними громадянами  своєї держави.

Питання для розгляду:

1. Розрити поняття насильства, та його види.
2. Сімейне насильство над дітьми та його ознаки.
3. Вплив насильства на формування особистості маленької дитини.
4. Розглянути нормативно-правові документи, які регламентують та захищають права дитини.
5. .Запобіжні заходи проти насильства над дітьми.

Нажаль, в нашому суспільстві переважає думка, що проблеми жорстокого поводження із членами сім’ї є внутрішньою проблемою цієї сім’ї і не потребує втручання суспільства, а тим більше держави. Але саме право на захист від насильства над особою, особливо в сім’ї, є одним із найголовніших прав громадян та дітей зокрема.         Ще недавно в нашому суспільстві вважалося неприйнятним говорити відверто про насильство в сім’ї. Проте ця форма насильства існує давно і зустрічається досить часто: вона розповсюджена серед людей різних національностей, різного фінансового та соціального статусу, в сім’ях віруючих. Більше того, таке насильство ніяк не можна пояснити нинішньою економічною нестабільністю, оскільки воно наявне й у відсталих, і в економічно розвинутих країнах.

Україна відновлює свою ідентичність та намагається знайти рівновагу між управлінням та наснаженням. Окремі люди, сім’ї та громадяни прагнуть відновити та виразити свою індивідуальність і спроможність. Невпевненість та боротьба часто постають у проявах насильства до тих людей, які поруч.

Насильство в усіх його проявах існує в суспільстві ще з прадавніх часів. Якщо поспостерігати за історією людства на нашій планеті, то на жаль, вона нагадувала б панораму розвитку та ескалації насильства і несправедливості. Особливо гострою проблемою є насильство над дітьми. Адже стан, який переживають скривджені діти стосуються кожного громадянина суспільства. Слід зазначити, що згідно з дослідженнями проведеними на Заході України можна зробити невеликий, але фатальний висновок, що більшість дітей із бідних сімей страждають від асоціального ставлення з боку батьків та інституцій, які теоретично були створені саме для того щоб допомагати та всебічно підтримувати таких дітей. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім’ях на різних етапах розвитку. Діти – це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Не завжди можна уникнути дитячих травм, але їхня мінімізація має стати важливою метою соціальної політики.

На сьогодні, коли кривдження спостерігається всюди ми не можемо з цим просто змиритися. Ще до недавнього часу такі терміни, як кривдження дитини, побиття дружини  були зрозумілими, хоча не визнавались як нагальні проблеми. Перші спроби визначення і осмислення насильства в сім’ї були зроблені наприкінці ХІХ століття, внаслідок індустріалізації та урбанізації, що призвели до більшої концентрації населення та нових соціальних проблем.

Насильство дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.

2. Насильство над дітьми – широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, вчителів, вихователів, будь-яких осіб, які старші або сильніші

Розрізняють чотири основні форми жорстокого поводження та зневажання дітей:

Фізичне насильство – дії або відсутність дій з боку батьків або інших дорослих, в результаті яких фізичне або розумове здоров’я дитини порушується, або знаходиться під загрозою пошкодження. Наприклад, тілесні покарання, удари долонею, стусани, опіки, задушення, грубі хапання, штовхання, плювки, застосування палиці, ременя, ножа, пістолета.

Фізичне насильство включає в себе залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, дачу йому/ій отруйливих речовин або “медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем).

У деяких сім’ях як дисциплінарні заходи використовують різні види фізичного покарання – від запотиличників і ляпанців до биття ременем. Фізичне насильство – це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.

Сексуальне насильство або розбещення – використання дитини (хлопчика або дівчинки) дорослим або іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство включає в себе статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення відносять також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли дитина цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.

Психологічне насильство –дії одного члена сім’ї на психіку дитини шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю. Психологічне насильство має такі прояви: використання лайливих слів, крику, образ, принизливих дій, що спричиняють шкоду самооцінці дитини; вияв брутальності стосовно родичів, друзів дитини, висловлювання чи дії, що вчинені з метою принизити дитини. У психічному насильстві можна виокремити вербальне та емоційне насильство. Вербальне (словесне) чиниться у разі критики і докорів буквально за кожний вчинок. Емоційне насильство може відбуватися взагалі без слів за допомогою міміки, пози, поглядів, інтонації.

Зневага інтересами і потребами дитини – відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків, опікунів або інших осіб через об’єктивні або суб’єктивні причини. Типовим прикладом зневажливого відношення до дітей є залишення їх без нагляду, що приводить до нещасних випадків, отруєння і інших небезпечних для життя і здоров’я дитини наслідкам.

Незалежно від того, в якій формі відбувається насильство, з часом його прояви стають дедалі жорстокішими. Найбільш розповсюдженими в сімейних стосунках є психологічна форма насильства: грубість (в 48% сімей), приниження один одного (14%), а також фізичне насильство – побиття (6%). Грубість у взаєминах сприймається більшістю чоловіків та жінок як норма сімейного спілкування

Наслідками насильства можуть стати смерть, тілесні ушкодження, іноді безповоротні, самогубства, втрата почуття самоповаги у жертви тощо. Насильство породжує насильство. Постійне грубе ставлення може спровокувати відповідні насильницькі дії.

Насильство над дітьми можна класифікувати за такими ознаками:

залежно від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);

за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

за тривалістю: одноразове та багаторазове, що триває довгі роки;

за місцем оточенням: вдома – з боку родичів, в школі – з боку педагогів або дітей, на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих [5; 42].

Факти жорстокого поводження з дітьми і їх експлуатації відомі давно, довгий час ніхто не займався пошуком підтверджень наслідків цих явищ, згубних для фізичного і психічного здоров’я дитини. Майже до кінця ХІХ століття переважаючою залишалася позиція, згідно якої діти є власністю, «майном» батьків, які володіють абсолютним контролем над їх життям і смертю.

Першим міжнародним документом, в якому ставилася проблема прав дитини була Женевська декларація 1923 р., спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист.

Важливим документом щодо захисту дітей стала прийнята 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини. У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток Декларація отримала в пактах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення їх основних соціальних потреб.

Головним документом сучасності, який регулюю законодавство щодо насильство над дітьми на міжнародному рівні є Конвенція ООН про права дитини, що була прийнята у 1989 році і ратифікована більше 175 країнами світу. У Конвенції були сформульовані наступні міжнародні норми з питань насильства над дітьми та відсутності турботи про дітей:

Стаття 12 містить вимогу про те, щоб діти мали можливість висловлювати свою точку зору в ході судового або адміністративного злочинства.

Стаття 19 містить вимогу проте, щоб були вжиті законодавчі та адміністративні заходи для захисту дітей від всіх форм насильства та сексуальної експлуатації.

Стаття 20 містить вимогу про те, щоб забезпечувався спеціальний захист та допомога всім дітям, котрі полишили свої внаслідок насильства.

Стаття 34 містить вимогу про те, щоб були вжиті заходи для захисту дітей від сексуальної експлуатації.

Стаття 39 містить вимогу про те, щоб офіційні особи направляли дітей-жертв насильства на реабілітацію.

Конвенція ООН про права дитини зобов’язує держави, які ратифікували цей документ вживати всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів щодо захисту дитини від усіх форм фізичного, психічного насильства, образи чи зловживання, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка піклується про дитину.

Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини у 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства згідно з тими міжнародними стандартами, які зазначені у цьому документі.

Право дітей в Україні на захист від усіх форм насильства гарантується статтями 28, 52 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Значним кроком України уперед, який визначив проблему забезпечення прав дітей, відповідних умов та механізмів для їхнього гармонійного розвитку загальнонаціональним пріоритетом, став Закон України «Про охорону дитинства», який узаконив засади державної політики у сфері дитинства [4; 27].

Статтею 10 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Зокрема покарання за злочини проти дітей передбачено новим Кримінальним кодексом України: умисне вбивство дітей – статті 115, 116; доведення дітей до самогубства – стаття 120; нанесення тілесних ушкоджень – статті 121-125; побої та мордування – стаття 126; катування – стаття 127; залишення у небезпеці – стаття 135; насильницьке донорство – стаття 144; викрадення дитини – стаття 146; захоплення дітей в заручники – стаття 147; торгівля дітьми та незаконне переміщення за кордон – стаття 149; експлуатація дітей – стаття 150; статеві злочини проти дітей – статті 155, 156; зловживання опікунськими правами – стаття 167 тощо [4; 86].

Обов’язок повідомляти органи опіки і піклування про випадки зловживання батьківськими правами, покладено на всі установи і всіх громадян, яким стане відомо про такі випадки (ст.. 134 Кодексу про шлюб та сім’ю України).

Правові й організаційні основи попередження насильства в сім’ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження такого явища, визначає Закон України «Про попередження насильства в сім’ї», прийнятий у 2001 році.

Таким чином держава законодавче забезпечує захист дітей від:

усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;

втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

залучення до екстремістських релігійних психокультових угрупувань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.

5.Запобіжні заходи проти насильства над дітьми

Міжнародні експерти визначають наступні форми запобіжних заходів проти насильства на дітьми: первинні, вторинні та третинні.

1) Первинні засоби запобігання. Первинні засоби запобігання насильства над дітьми – дії, спрямовані на інформування громадськості щодо наслідків жорстокого поводження з дітьми та зміну поведінки стосовно виховання дітей. Прикладами таких дій є інформаційні кампанії щодо підвищення громадської свідомості, які проводяться як державними так і недержавними організаціями.

Зазвичай первинні засоби запобігання насильства включають у себе наступну діяльність:

відвідування працівниками соціальної служби та служби охорони здоров’я сім’ю;

проведення навчальних програм з усвідомленого батьківства та розвитку дитини;

функціонування телефонних ліній допомоги;

консультування у громадських центрах тощо.

Спеціалісти соціальної сфери (соціальні працівники, соціальні педагоги, представники громадських організацій тощо) виконують важливу роль в організації первинних профілактичних заходів щодо жорстокого поводження з дітьми, особливо у проведенні навчання для батьків. Тема усвідомленого батьківства піднімається багатьма громадськими організація, проводяться тренінги/семінари для батьків щодо основ батьківської компетентності, особливості розвитку дитини раннього віку, реалізації прав дитини в сім’ї, виховання дітей на основі здорового глузду.

З метою запобігання жорстокого поводженню з дітьми та захисту їх від різних форм насильства на місцевих рівнях створюються та розповсюджуються інформаційні матеріали, що містять список інституцій та організацій, покликаних надавати допомогу дітям, перелік органів внутрішніх справ, куди можна звернутися з приводу насильства.

2) Вторинні засоби запобігання Вторинними засобами запобігання насильству є спеціалізовані послуги сім’ям, які потребують додаткової допомоги, шляхом визначення „факторів ризику” поганого ставлення до дитини.

Для соціального працівника у даному випадку необхідно пам’ятати, що не всі сім’ї, які мають „фактори ризику”, матимуть і випадки поганого ставлення. Підхід відбору – це тільки засіб, що дозволяє забезпечити підтримку тим родинам, які мають додаткові потреби. Таким чином, хоч цей підхід може розглядатися як суперечливий, після відбору відбувається позитивне та корисне втручання.

Різноманітні дослідження встановили численні „фактори ризику”. Наприклад, англійські науковці Браун і Сакі провели п’ятирічне спостереження 14252 новонароджених в місті Суррі, Англія. За цей час було задіяно 106 сімей, які були розподілені на сім’ї з „факторами ризику” та без них. Порівняння двох груп виявило 12 факторів, які відрізняли одну групу від іншої (включаючи характеристику дітей, минуле батьків, труднощі з фізичним чи ментальним здоров’ям, навколишнє середовище). Серед них жорстокість в сім’ї (зазвичай насилля чоловіка чи дружини) – найбільш передбачуваний „фактор ризику”, який призводить до насильства над дитиною у майбутньому.

При проведенні відбору сім’ї для втручання необхідно враховувати наступні фактори: батьківське сприйняття дитини; батьківську позицію дитини; індикатори формування прив’язаності; якість батьківства.

3) Третинні засоби запобігання/втручання

Третинні засоби запобігання насильства – це надання послуг дітям та сім’ям, з якими вже трапились випадки насильства чи нехтування. Відповідне (реакційне) стеження та виявлення випадків насильства чи нехтування дітьми призводить до втручання у сім’ю з метою припинення поганого ставлення та попередження його в майбутньому. Цей вид діяльності є необхідним навіть за наявністю проактивних первинних та вторинних запобіжних заходів.

В Україні з дітьми, які потерпіли від жорстокого поводження, насильства працюють центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, які створюють притулки для жінок з дітьми, що постраждали насильства спеціалізованих служб. Будь яке залучення працівників соціальної сфери до захисту дитини від жорстокого поводження повинно розглядатися в контексті мультидисциплінарного підходу. Всі запобіжні заходи мають проводитися в рамках Конвенції ООН про права дитини.

Література:

Алексеева Л.С. Технологии работы с детьми пострадавшими от семейного насилля. М-2001. – 203 с.

Алексеева Л.С. Психологическая помощь пострадавшим от семейного насилля. М-2003. – 159 с.

Бондаровська В. Що ми можемо зробити щоб запобігти домашньому насильству. – К-99. – 60 с.

Державна доповідь про становище дітей в Україні: за підсумками 2002 року. – К-2003. – 231 с.

Максимова Н.Ю. Мілютіна К.Л. Соціально психологічні аспекти проблем насильства. К-2003. – 337 с.

Сафонова Т.Я., Цымбал Е.И. Жестокое обращение с детьми и его последствия. М.-1993. – 118 с.

Просвітницько-профілактична гра «Стоп насильству!» – метод.матер.К.: 2011. – 12с.

Методичні рекомендації працівникам освіти щодо профілактики насильства у сім’ї та жорстокого поводження з дітьми. – упор. Т. Журавель. – К.: – 2010. 25 с.

Адаптація або пристосування організму до нових умов включає широкий спектр індивідуальних реакцій, які залежать від психофізіологічних та індивідуальних особливостей дитини, сімейних стосунків та низки життєвих обставин.

Для малюка дитячий садок — це новий, ще невідомий простір, нове оточення і нові стосунки; потрапивши сюди, дитина змушена до всього  пристосовуватися. Для того, щоб сформувалися механізми  саморегуляції, які дозволять малюку  пристосуватися до нових умов, дитині потрібно  відчувати себе захищеною.

Добре, коли малюк починає  відвідувати дитячий садок на початку нового навчального року, тобто у серпні-вересні. По-перше, влітку майже всі діти оздоровлюються: проводять багато часу на свіжому повітрі в селі чи біля моря. Повітря, сонце, вода, фізична активність і вітаміни підвищують запас міцності дитячого організму, що дозволяє легше подолати майбутні випробування в період адаптації.

По-друге, у вересні ще досить тепло, багато  овочів і фруктів. Час негожої погоди, мокрого взуття й осінніх застуд ще не настав: є шанс, що малюк встигне пристосуватися до нового способу життя перед тим, як оточуючі почнуть чхати і хворіти. Тож в інтересахздоров’я дитини батькам варто планувати початок відвідування дитячого закладу саме на кінець серпня початок вересня.

Є різні думки з приводу того, в якому віці дитині краще починати відвідувати ДНЗ. Мій досвід роботи та спостереження вихователів нашого закладу дає можливість стверджувати: оптимальний вік початку відвідування  дитячого садка 2 — 3 роки..

Як правило, це пов’язане з тим, що діти, яким ще не виповнилося двох років, не вміють самостійно користуватися ложкою, одягатися, користуватися туалетом тощо. До того ж вони у дитсадку частіше хворіють, адже щомолодша дитина, то слабша їїі мунна система. Крім того, науковці довели, що саме у 2—3 роки збільшується витривалість клітин кори головного мозку та здатність до концентрації нервового збудження. Тому малюк у цьому віці вже може довше зосереджуватися на одному виді діяльності (завданні або грі) і менше стомлюється, готовий бути бадьорим і активним усі 6—7 годин, до й після денного сну. Доречно зазначити, шо вмалюка вже є потреба й можливість присвятити цей час спілкуванню не тільки з батьками, але й з іншими дорослими людьми або дітьми.

За спостереженнями психологів, найбільш критичний вік для адаптації — від 9—10 місяців до 1 року 6 місяців і від 3 до 3,5 років. Але можна впевнено стверджувати: ніхто не знає малюка краще за батьків. Якщо обставини дозволяють, батьки можуть віддавати в садочок дитину в будь-якому віці, керуючись своєю інтуїцією та враховуючи індивідуальні особливості малюка.

Фактори ризику

Середній термін адаптації дітей до ясел у нормі складає 7—10 днів. За даними наукових досліджень, фактори ризику, що ускладнюють період адаптації, це:

• Під час вагітності: токсикоз, стресові ситуації, прийом ліків, вживання алкоголю, куріння.
• Після пологів: недоношеність чи переношеність дитини; велика маса тіла (більше 4 кг); часті ГРЗ, рахіт, анемія, діатез; затримка психічного розвитку; відсутність батька чи матері в сім’ї; перша або єдина дитина в сім’ї;конфліктні стосунки в сім’ї.

Етапи адаптації

У процесі адаптації дитини до умов ДНЗ дослідники виокремлюють кілька основних етапів:

«Буря» — комплекс зовнішніх впливів спричиняє бурхливу реакцію та сильне напруження дитячого організму. Підвищується збудливість, тривожність, можуть зростати агресивність, заглиблення в себе, часто спостерігаються  поганий сон, апетит, настрій. Тривалість цього етапу — від 2—3 днів до 1—2 місяців;

«Буря затихає» — період нестійкого стану, коли дитина шукає оптимальні варіанти реагування на впливи: намагається взаємодіяти з однолітками, стає більш активною, зацікавленою, врівноваженою. Тривалість — від тижня до 2—3 місяців;

«Штиль» — період відносного пристосування до нових умов. Дитина починає засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, виявляти під час занять ініціативу. При цьому суттєво зменшується захворюваність, поліпшуються сон, апетит, настрій. Сприятливий період для розвитку всіх психічних процесів. Тривалість цього  етапу — від 2—3 тижнів до 6 місяців.

Бажаю Вам успіху!!!